Публікації

Микола Ручка, викладач французької мови, вчитель-методист

Альтернативна система оцінювання знань, вмінь та навичок учнів
«Діти приходять до школи з відк­ритою душею, із щирим бажанням добре навчатися. Малюка лякає на­віть думка про те, що на нього мо­жуть дивитися як на ледаря чи невда­ху. Бажання добре навчатися — кра­сиве людське бажання — здається мені яскравим вогником, який осяює зміст дитячого життя, світ дитячої ра­дості. Цей вогник легко погасити не­обережним дотиком до дитячого сер­ця — різким образливим словом», — писав В.Сухомлинський. А, може, і несправедливою оцінкою, комента­рем до неї?

Оцінка — лише один із засобів мотивації у навчанні, вона не повинна витісняти більш важливих і довготри­валих стимулів. Проте, як показало життя, обмежена п'ятьма балами оцінка не стимулює до подальшої ро­боти, часто стає перешкодою в досяг­ненні кращих результатів, у само­вдосконаленні та саморозвитку всіх учнів, а особливо обдарованих.
І, звичайно, немає необхідності говорити про негативний вплив на по­чуття власної гідності поганих оцінок. Дійсно, доводиться лише констатува­ти, що у нас і досі немає простої, всім зрозумілої і такої потрібної системи диференціації оцінок, слабо, точніше ніяк не удосконалюється стара чоти­рибальна: 2, 3, 4, 5.
І педагоги, і психологи одностайні в тому, що до оцінювання знань пот­рібний такий же творчий підхід, як і до навчання. На сьогодні ні вітчизня­ним, ні зарубіжним спеціалістам не вдалося розробити систему оцінювання, яка була б еталоном. Кожна оцінка має суб'єктивну природу. Тоб­то в кінцевому підсумку все залежить від того самого суб'єкта, ім'я якому Вчитель.
Щоправда, гадаю, заслуговують на увагу дві ідеї, хоча вони повністю виключають одна одну.
Рейтингову систему оцінювання знань учнів можна вважати дещо прогресивнішою порівняно з нині дію­чою чотирибальною. Вчителю не пот­рібно вже, здається, ставити «5» з ма­леньким мінусом, «4» з великим плю­сом, слабку чи міцну «трійку». Є бага­то педагогів, насамперед це хіміки, математики, фізики, які успішно пра­цюють за цією системою. Проте, бу­дучи на перший погляд чимось новим та неординарним, вона всеодно обме­жує можливості творчого зростання обдарованих учнів, ускладнює число­вий облік знань. Адже, по суті, 5 ба­лів збільшено у 18—20 разів. Ось і маємо 100 балів. Мимоволі доводить­ся згадувати, що 91, 92, 93 бали — це приблизно «5» з мінусом, 94, 95, 96, 97 — просто «5», а 98, 99, 100 — ма­буть, «5» з плюсом. А до журналу чи інших документів заносимо «5», зрів­нялівка триває, як і раніше.
Стобальна система оцінювання знань не нова у світовій практиці. Во­на давно застосовується у багатьох країнах світу. В деяких працюють ще за двадцятибальною системою. Тіль­ки й різниці, що в нас відмінники ма­ють «п'ятірку», а в них — 18, 19, 20.
Я глибоко переконаний, що час для повного скасування оцінок не настав. Чи настане він через 10, 50, 100 років, спрогнозувати практично неможливо. Вважаємо, що оцінки за­лишаться, адже вони врешті-решт є показником успішної чи неуспішної діяльності не тільки учня, а й учителя.
Викликає сумнів і вузівська систе­ма контролю та виставлення оцінок в кінці теми, семестру, року і т.д.
Психологічно більшість учнів пот­ребує постійного контролю та оціню­вання роботи на кожному уроці. При цьому важливим є визначене дозуван­ня навчального матеріалу, контроль його засвоєння. В іншому разі одні будуть працювати систематично; дру­гі — напередодні контрольної, атес­тації, заліку, екзамену; треті скоріш за все взагалі нічого не будуть роби­ти, оскільки за короткий термін не зможуть засвоїти той обсяг навчаль­ного матеріалу, що їм пропонується.
В останні роки, працюючи з обда­рованими дітьми Донеччини, я почавзастосовувати у своїй практиці за­мість п'ятибальної вільну стимулюючу систему оцінювання знань, умінь та навичок учнів, яка базується на вимо­гах державних програм і державного стандарту, але стимулює навчальну й творчу діяльність учнів. Йдеться не про 10 чи 100 балів. Але, якщо, при­міром, у 8 класі програмою з інозем­них мов передбачено обсяг усного висловлювання (монологу) з теми 8— 10 фраз, то за 16—20, правильно оформлених, напевно, можна б пос­тавити і «6», а за 24—30 — «7» і т.п. Ні в якому разі не можна обмежува­ти творче зростання обдарованих уч­нів лімітованим балом «5», «10» чи «100». Зрозуміло, що не всі учні змо­жуть сьогодні отримати «6», «9» чи «І1», але всі прагнутимуть до найви­щого бала. Я використовував стиму­люючу систему оцінювання знань об­дарованих учнів, починаючи з 1986 року. Звичайно, в журналі доводило­ся ставити дві «п'ятірки», три «п'ятір­ки» тощо. Додому ж на радість бать­кам мої учні несли те, що заробили, — «шестірки», «сімки».
Оцінку олівцем деякі вчителі нази­вають відкритою перспективою. Я б назвав це ще кредитом — кредитом довіри і людяності. Адже кожний учень, який заслуговує на даний мо­мент тільки «двійку» в класному жур­налі, словом чи поглядом благає не ставити її, хоча б тимчасово, вимолює ще час для виконання завдання або ж засвоєння навчального матеріалу. Варто іноді прислухатись і до креди­ту часу, який потрібен учневі. Звичай­но, мова не йде про місяці, але, якщо замість трьох днів чи тижня він про­сить два тижні, дайте йому цей час, дайте ще один шанс. Адже загально­відомо, що скільки дітей у класі чи групі, стільки існує і шляхів засвоєн­ня навчального матеріалу. Головне полягає не в тому, щоб поставити «двійку» чи «четвірку», а щоб кож­ний учень засвоїв міцно програмовий матеріал.
Якщо ми дійсно хочемо забезпе­чити роботу обдарованих учнів в умо­вах психологічного комфорту, необ­хідно узаконити їхнє право поліпшити будь-яку оцінку в предметному жур­налі чи відомості відкритого обліку знань. Як ви це назвете, не так уже і важливо. Чи потрібно застосовувати до тих, хто прагне поліпшити оцінку, дрібнорепресивні методи типу «За перескладання на 1 бал оцінка ниж­ча» або «Як би ти сьогодні не відпо­відав, можу тобі поставити лише «З»? Ні в якому разі! Адже учень уже раз себе покарав, позбавивши відпочинку у вихідні дні чи на канікулах, ретель­но готуючись до перездачі. Так будь­те гуманістом до кінця.
Ситуацію можна виправити бук­вально на наступному занятті. І повір­те, що діти, на перший погляд сла-бовстигаючі та пасивні, просять пос­тавити «трійку» олівцем, тому що во­ни побачили світло в кінці тунелю, перспективу успіху. Мало того, є ви­падки, поки одиничні, коли учні про­сили ставити «п'ятірку» олівцем упредметному журналі або зовсім її не ставити. Тобто вони хочуть мати «6» або «7». Навіть підсумкову, четверт­ну, семестрову за бажанням учня можна поліпшити.
Головне ж, звичайно, не гарячку­вати, виставляючи синю двійку до журналу та криваво-червону до що­денника учня.Я мрію про той час, коли у класіз'явиться цифрове чи дисплей-табло, щоб учні могли наочно побачити всю свою роботу та роботу товаришів на уроці, кількість балів, помилки тощо.
Поки ж я веду нехитрі «подорож­ні листи», де за допомогою умовних значків стенографую фактично кожну відповідь. Знаком «+» позначаю аб­солютно правильну, половиною (-і) — відповідь з однією мовною помил­кою, крапкою (•) — відповідь, де учень припустився двох чи більше по­милок. Чи легко це робити? Не думаю. Потрібно? Так. Поурочний «подорож­ній лист» дає змогу не тільки вчите­лю, а й учням ясно бачити, за що конкретно поставлено оцінку. Вико­ристовуючи цю форму оцінювання, вчитель враховує фактичну участь кожного в роботі протягом усього за­няття.Потрібно довіряти учням давати
оцінку на самооцінку відповіді на уроці. Останнім часом я все частіше довіряю учням — одному чи двом кращим — самим вести «подорожній лист».
Ефективним і вже давно перевіре­ним видом заохочення та стимулю­вання учнів є письмовий зв'язок учи­теля з батьками через щоденник чи атестаційний лист. Я глибоко переко­наний^ що іноді не потрібно навіть пи­сати поради або рекомендації право­руч від оцінки «6» чи «8» типу «Слу­хай фонозаписи», «Працюй над роз­ширенням свого словарного запасу» і т.п., а досить: «Один із кращих у лі­цеї» чи «Досяг рівня студента III кур­су вузу». Прочитавши це, обдарова­ний учень не тільки буде слухати, розширювати та поглиблювати знан­ня, а й зробить те, про що вчора можна було лише мріяти.
Вважаю за необхідне постійно консультуватися з психологом щодо записів до атестаційного листа чи що­денника.
Психологи, як і більшість педаго­гів, одностайні в тому, що оцінка є лише одним із засобів мотивації, во­на не повинна витісняти більш важли­вих стимулів активного учня. «Хай частіше оцінювання поєднується з ін­шими цілями, — писав В.О. Сухомлинський, — перш за все з новим ус­відомленням, розвитком, поглиблен­ням знань».

Журнал "Рідна школа", №5, 2000