Кращі переклади французької поезії

Чарівна казка
Найкращі французькі поезії, перекладені ліцеїсткою


Передмова

Збірка, яку ви тримаєте зараз у своїх руках, була задумана і омріяна ще у 1990 році, коли ліцей при ДонДУ зробив свій перший набір. Без перебільшення можу тепер сказати що пощастило нам всім, що майже два роки тому ця макіївська дівчина вирішила поєднати свою долю з нашим ліцеєм і обрала французьку другою іноземною.
Перекладацька творчість Марійці Перетятько оригінальна і перспективна водночас. Більшість віршів, що увійшли до цієї збірочки, ще жодного разу не перекладалися, а це означає, що з ними вперше познайомиться український читач.
Авторові перекладів вдалося повною мірою передати особливості французького наголосу та віршування. Так звана “домінанта відхилення від оригіналу” зовсім незначна. Переклади зроблені дуже близько до змісту, вдалося майстерно передати тему і настрій творів.
Напрошується повсякчас питання “А чи може бути переклад твору кращим за оригінал? ” Прочитайте перекладені вірші, і ви переконаєтесь, що таке буває.


М.І.Ручка, викладач
французької мови ліцею при ДонДУ,
президент клубу “Поліглот”.



Марійка Перетятько


10-річчю ліцею при ДонДУ
присвячується.

Jacques Prévert

Pour toi, mon amour

Je suis allé au marché aux fleurs
Et j`ai acheté des fleurs
Pour toi, mon amour.

Je suis allé au marché aux oiseaux
Et j`ai acheté des oiseaux
Pour toi, mon amour.

Je suis allé au marché à la feraille
Et j`ai acheté des chaînes,
De lourdes chaînes
Pour toi, mon amour.

Et puis je suis allé au marché aux esclaves
Et je t`ai cherchée,
Mais je ne t`ai pas trouvée,
Mon amour.


* * *
Я пішов на ринок квітів
І купив всі квіти –
Це для тебе, чарівнице,
Ти ж – найкраща в світі!

Я пішов на ринок птаський
І купив пташину –
Це для тебе, чарівнице,
Ти ж – моя єдина!

Я пішов в малу крамницю
І купив кайдани –
Це для тебе, чарівнице,
Ти ж – моя кохана.

Я пішов на ринок рабський
І шукав повсюди

А тебе… тебе нема там…
Де ж ти, мила, люба?



Е.Verhaeren

Parabole

Parmi l’étang d’or sombre
Et les nénuphars blancs,
Un vol passant de hérons lents
Laisse tomber des ombres.

Elles s’ouvrent et se ferment sur l’eau
Toutes grandes, comme des mantes;
Et le passage des oiseaux là-haut,
S’indéfinise, ailes ramantes.

Un pêcheur grave et théorique
Tend vers elles son filet clair,
Ne voyant pas qu’elles battent dans l’air
Les larges ailes chimériques,

Ni que ce qu’il guette, le jour, la nuit,
Pour le serrer en des mailles d’ennui,
En bas, dans les vases, au fond d’un trou,
Basse dans la lumière, insaisissable et fou.


* * *
Ось ставу темнозолота гладінь
З лілеями прекрасними та білими.
Свою тут чаплі залишають тінь,
Махаючи повільно крилами.
Птахи по небу знай летять собі,
Величні, білі та чудові птиці,
Їх рухи ж відбиваються в воді-
Було так завжди і не припиниться.
Поважний дурень був один невдаха,
Він сіті чаплям у воді поставив,
Не бачити того от (бідолаха!),
Птахи пливли що в небі, не у ставі!
На птиць рибалка день і ніч чекав,
Щоб затягнуть їх у полон нудоти.
На дні, у тині навіть він шукав,
З птахами у нього лише турботи:
Бо пролітають птиці сітей мимо,
Всі безрозсудні, всі ще й невловимі!


Robert Desnos

Conte de fée

Il était un grand nombre de fois
Un homme qui aimait une femme
Il était un grand nombre de fois
Une femme qui aimait un homme.
Il était un grand nombre de fois
Une femme et un homme qui n’aimaient pas
celui et celle qui les aimaient.
Il était une fois,
Une seule fois peut--être
Une femme et un homme qui s’aimaient.



* * *

Народжувався, вірно, тисячи років
Той чоловік, що жінку більш життя любив,
Й тисячоліття сонце жінці тій світило,
Що чоловіка щиро й віддано любила.
Й завжди жінки й чоловіки ще існували,
Що не любили тих, що їх кохали…
Але був раз такий, можливо, лиш єдиний,
Коли зустрілись випадково дві людини,
І жодна з них, мабуть, тоді не уявляла,
Що доля так навік закоханих з’єднала.




C h a r l e s T r e n e t

Je Chante.

Je chante
Je chante soir et matin
Je chante
Sur mon chemin
Je chante
Je vais de ferme en château
Je chante pour du pain
Je chante pour de l'eau
Je chante
La nuit sur l'herbe des bois,
Les mouches
Ne me piquent pas
Je suis heureux j'ai tout et j'ai rien
Je chante sur mon chemin .


* * *

Співаю скрізь, співаю всюди,
Співаю вдень я і вночі,
Коли я замок зачиняю,
Шляхом своїм важким йдучи,
Співаю для води і хліба
Співаю й мухи не кусають –
Біда не трапиться зі мною.
Я відчуваю, що щасливий:
Не маю хоч нічого я,
Насправді все – моє, співаю,
Своєю йду дорогою.




Michel Emer

Ainsi va la vie

Ainsi va la vie
Ainsi va l’amour
Ainsi vont les jours
Ainsi vont les nuits
Apportant des pleurs
Je n’aime que toi
On est ému, on aime
On rit, on chante
Ainsi va l’amour
Ainsi va la vie
La vie est comme une chansonette
Bonheur et chagrin
Y sont melés
Aujourd’hui le ciel
Donne une fête
Mais demain
Le temps sera voilé
Ainsi va la vie

* * *

Отак минає все моє життя.
Мина кохання – і без вороття,
Минають дні мої, минають ночі,
Які мені приносять плач охоче.
А все одно, люблю тебе лиш я,
Відрадо, щастя, втіхо ти моя.
Хвилюються, сміються і співають,
Кохаються, про все зараз забувають,
Бо то ж – любов, бо то ж – прийшла
Вона !..
І навіть для трави лісної.

Таким ось чином все життя й мина…
Життя, де, наче в пісні божевільний,
Сплелися сум і радість нероздільно:
Сьогодні небо дарувало свято,
А завтра – час не дасть його згадати,
Як ковдрою накривши забуттям…
Таким ось чином і мина життя…





J. Brusse

Au revoir Paris

Partir c’est mourir un peu
Cela fait mal
de quitter un ami
de quitter une femme
de quitter Paris
Montmartre,
Montparnasse,
Belleville
la Seine
Le Bois de Boulogne
et la rue Mouffetard,
les Champs-Elysées et
la rue Lepic
Le vin aux terrasses
le soleil du Luxembourg
La chambre d’hôtel
avec les toits de Paris
devant la croisée
Le bec de gaz d’une
place silencieuse,
la rencontre fugitive
que tu ne peux oublier
Paris:
au revoir

* * *
Як це сумно й страшно від’їжджати:
Відїжджать – повільно помирати;
Друга, і Париж, й своє кохання,
Може, бачу я тепер востаннє.
І суворий цей, прийшовши, час
Відбирає Сену й Монпарнас.
Залишаю ось тебе я, милий,
Мій Монмартре, і тебе, Бельвіле;
Вже ніколи люксембурзьке сонце
Не постукає в моє віконце.
Проклинатиму свою я вдачу,
Бо й дахів паризьких не побачу,
І в готеля не зайду кімнати,
Мій ліхтар не буде освітляти
Місце неймовірної краси,
І Булонські – не мої ліси.
Хоч недовгою була моя
Зустріч із Парижем, завжди я
Буду пам’ятать цей дивний край.
Любий мій Париже, прощавай!



Paul Eluard

Et un sourire
La nuit n'est jamais complète
Il y a toujours puisque je le dis
Puisque je l'affirme
Au bout du chagrin une fenêtre ouverte
Une fenêtre éclairée

Il y a toujours un rêve qui veille
Désir à combler faim à satisfaire
Un coeur généreux
Une main tendue une main ouverte
Des yeux attentifs
Une vie la vie à partager.

* * *
Приходить ніч, жахлива, темна і німа,
Та знаю – ночі непроглядної нема,
Бо завжди, стверджую я, можна відшукати
Те світло у вікні, що буде осявати
Життя, де повно труднощів і жалю, ТОБІ.

І запевняю, що у будь-якій біді

У тебе не повинна помирать надія:
Бо завжди в кожного з нас має бути мрія,
Що закликає голод зрештою втолити,
Й тебе що переповнює бажанням жити;
Бо завжди є шляхетне серце, добрі очі,
Які, неначе зорі, сяють серед ночі.
Рука, надійна і міцна, теж завжди є,
І є, щоб з кимось розділить, життя твоє.


Mort de Roland

Оригинальний текст

Li quenz Rollemt se j’ut desuz un pin,
Envers Espaigne en ad turnet sun vis,
De plusurs choses a remembrer li prist:
De tantes teres cum li bers cunquist,
De dulce France, des humes de sun lign,
De Carlemagne, sun seignor, kil nurrit;
Ne poet muer n’en plurt et ne suspirt;
Mais lui meisme ne volt mettre en ubii,
Cleimet sa cuple, si priet Deu mereit:
“Veire Paténe, ki unkes ne mentis,
Seint Lazaron de mort resurrexis,
E Daniel des leons guaresis,
Guaris de mei l’anme de tuz perilz
Pur lez pecchez que en ma vie us!”
Sun destre guemt a Deu en puroffrit;
Seint Gabriel de sa main l’ad pris;
Desur sun braz teneit le chef enclin;
Juntes ses mains est alet a sa fin.
Deus tramist sem anhle Chérubin
E seint Michel del Péril;
Ensembl’od eis sent Gabriel ivint;
L’anme del cemte portent en pareis.

Chanson de Roland, V.2375-2396


Переклад сучасною французькою мовою.

Le comte Roland s’est couché sous un pin;
Vers l’Espagne il a tourné son visage.
De plusieurs choses il se mit a se souvenir:
De tant de terres que le chevalier conquit,
De douée France, des hommes de sa famille,
De Charlemagne, son seigneur qui l’éleva;
Il ne peut s’empêcher d’en pleurer et soupirer;
Mais il ne veut pas s’oublier lui-même,
Il confesse ses fautes, il demande à Dieu pardon:
“Vrai-Dieu le Père, qui jamais ne mentis,
Qui ressuscitas saint Lazare de la mort,
Et sauvas Daniel des lions,
Sauve mon âme de tous les pèrils,
Pour les péchés que je fis en ma vie!”
Il tendit son gant droit à Dieu;
Et saint Gabriel l’a pris dans sa main;
Sur son bras, Roland tenait sa tête inclinée;
Les mains jointes il est allé à sa fin.
Dieu envoya son ange chérubin
Et saint Michel du Péril de la mer;
Avec eux vint saint Gabriel;
Ils portent l’âme du comte au Paradis.




* * *
Лицарю славетному Роланду
під сосною довелось спочити,
Стали черв’яки Іспанії
Графові обличча вже точити…
А й добра ж він по собі лишив:
І земель, що сам завоював,
Францію багату і дворянство,
Карла, що Великим справді став.
Сліз хоч надто лити не хотів,
Та не міг й утримати він їх.
І до Бога граф тоді звернувся
Із проханням дарувати гріх:
“Отче-Боже істенно правдивий,
Лазарю що змогу знов дав жить,
Даніеля врятував від левів,
Душу від покари вбережи
За провини, при житті що скоїв!”
Лицаря молитву Бог почув
Й наказав святому він Гаврилу,
Щоб Роланду руку простягнув.
І граф тихо голову схиливши,
та свої побожно склавщи руки,
Дуже так кінець зустрів шляхетно,
Смерть спокійно він прийняв (без муки).
Богом був відправлений в той край
Із Гаврилом та їз Херувимом,
Душу графа віднести щоб в рай.





Надруковано за рішенням правління клубу “Поліглот”


Донецьк
“Поліглот”
2000